Свято-Миколаївська православна церква

Церква зносилася і перебудовувалася кілька разів. Останній – на початку XX століття. «Обличчя» та всі деталі цього православного (тобто офіційно дозволеного ніконіанського) храму радують новими віяннями, властивими церковному зодчеству рубежу XIX та XX ст.

Майстерне переплетення ідей бароко та модерну, іконостас, створений не без впливу великого майстра Фаберже, роблять церкву твором нового мистецтва. Це як би дорогий дар, піднесений Богу і людям, піднесена духовність у ньому підкріплена земною красою.

Г. П. Бахталовський з'ясував, що першою обителью православних у Вилковому була маленька Покровська церква «з лозняку, очерету, глини чи мулу». Вона розташовувалась на березі Дунаю, відстояла від плавнів на 370 кроків. 1818 року поблизу запорізького цвинтаря було закладено кам'яний фундамент для нової церкви. На колишньому місці приблизно в 1824 році з'явилася дерев'яна капличка (капличка). Її збудував купець Михайло Зарзар.

Стара очеретяна церква «своїм жалюгідним виглядом збуджувала священне ревнощі» і, звичайно, спонукала «до побудови більш гарного храму». Це сталося: на початку 20-х років. ХІХ ст. була побудована нова церква і на новому місці. Її відкрили 25 березня 1825 року «в ім'я Св. Миколи-Чудотворця (весняного)». «Церква дерев'яна, міцна, виштукатурена вапном, крита шалевками, престол один, холодний». У церкві спочатку були дзвіниця і дзвони. Наступний етап існування храмової споруди відноситься до 60-80 рр. ХІХ ст., відомостей про нього майже немає.

За свідченнями архівних документів, що зберігаються в Ізмаїльській філії Одеського держархіву, 1899 року постаріла церква, що стала тісною, зруйнувалася, і на її місці почалося будівництво нової. Вона, як і колишня, була названа ім'ям святого Миколая-Чудотворця, а освячена 14 жовтня 1902 року.

Будівництво цього храму в основному велося коштом парафіян. В огорожі, поряд із високою тополею, було встановлено стовп із поперечиною, на якій висів великий дзвін. Він дзвонив, збираючи людей на розвантаження цегли, яку везли баркасами Дунаєм. Від річки і до самого місця будівництва люди стояли «ланцюжком», передаючи цеглу один одному. Усі ковальські роботи виконував Євген Єремійович Передерні.

День освячення храму став загальноміським святом, він закінчився обідом, під час якого жертвували, дарували гроші для придбання ікон та церковного начиння. Павло Вязовський, який був тоді старостою, із сином Іваном та кількома вилківчанами побували у Києві, Єрусалимі, Константинополі, біля Афонських святинь. На деяких іконах храму досі збереглися написи, що підтверджують їхнє придбання на Афоні. Плащаницю храму подарував румунський король Фердинанд, який відвідав Вилкове; Престол придбали місцеві купці Зарзар та Стаматі. Храм прикрашають панікадила та 12 гарних мідних свічників. Вони виготовлені на заводі Ю.О. Гостунського Подільського повіту Московської губернії 1902 року.

На всіх є дарчі написи.

Вдалося поновити і імена деяких настоятелів церкви. Тут молилися і служили миру: о. Іларіон (Сафроновіч) - він приїхав у Вилкове в 1880 році; о. Петро (Карпач) – служив з 1930 по літо 1944 року. Після війни правили служби о. Євдоким, о. Іван, о. Олексій (Мухін), о. Анатолій (Фелонов), о. В'ячеслав (Герасименко). З липня 1992 року і до теперішнього часу тут слугує випускник Одеської Духовної семінарії о. Василь (Сукач). 22 травня 2002 року парафіяни Свято-Миколаївської церкви з особливою урочистістю відзначили 100-річний її ювілей. До цього дня повністю відреставрували внутрішній розпис храму, відремонтували вівтар, провели оздоблювальні роботи. Ніхто з православних не залишався осторонь, хто чим міг надавав посильну допомогу. Це стосується як приватних осіб, так і підприємств міста.

Митрополит Одеський та Ізмаїльський Агафангел, нагороджуючи за старанність настоятеля Свято-Миколаївського храму о. Василя цінним даром – хрестом з оригінальною прикрасою, – супроводжував цей дар словами: «Нехай благословення Боже стверджує на майбутні часи наші серця та душі для того, щоб ми могли бачити, а не руйнувати».