Відпочинок у Вилкові

Дельта Дунаю

для любителів
безтурботного розслаблюючого відпочинку!

Сайт vilkovo.info продається / Сьогодні 24.09.2022

Старообрядницький храм Різдва Пресвятої Богородиці

Він стояв і стоїть у самому центрі міста. Йому була уготована драматична доля, з його існуванням пов'язана повчальна історія. Церква Різдва Пресвятої Богородиці будувалася не одразу і не на тому місці, де вона височіє зараз.

За розповідями старожилів, які чули це від своїх дідів-прадідів, старообрядницька каплиця, як і турецька мечеть, існувала у поселенні Вилкове з кінця XVIII століття. Місце, де стояла перша православна церква, втрачено, а ось фундамент мечеті було виявлено на майданчику, відданому під будівництво Палацу рибалок наприкінці 50-х – на початку 60-х років XX століття.

Близько 1790 року в одному з провулків центральної частини посада замостили сагу та збудували дерев'яну каплицю в ім'я Покрови Пресвятої Богородиці. На той час у Вилковому вже існувала православна Покровська церква, в якій молилися запорожці. Тим не менш, це саме ім'я обрали для своєї каплиці та старовіри. Відомо, що вона горіла і відновлювалася кілька разів (1849, 1853). Зрештою, сход прихильників старовірства ухвалив будувати нову капітальну церкву. Звичайно, для будівництва такої будівлі були потрібні час і гроші. Тому, підкоряючись потребі, відкрили тимчасовий молитовний будинок («молиток»).

До нашого часу дожив невеликий пустир у провулку навпроти середньої школи №2, яку називають «молельною». Його назва пов'язана з тим тимчасовим релігійним притулком старообрядців.

Старожили стверджують, що нова церква була закінчена у 1854 – 1855 рр., історик ХІХ століття уточнює дату та називає роком відкриття капітальної споруди 1857 рік.

Він же і доповнює відомості: виявляється, за розпорядженням губернатора Тульчі дуб на будівництво везли з о. Летячи, храм освячував Аркадій Васлуйський. На молитву скликали, ударяючи білом (палицею) камбаном (чавунною дошкою). Сьогоднішній регент Різдвяної церкви Василь Єремійович Карасьов згадує, що до її закриття на початку 60-х років. XX ст. білом і камбаном користувалися для відправлення буденних служб та похорону.

Після закриття центрального Різдвяного храму ікони та церковне начиння перенесли до Микільської (острівної) церкви, на її дзвіниці потім і знайшлися названі било та дошка, по якій їм ударяли.

Якийсь час після закінчення будівництва, років 20 або близько того, Різдвяна старообрядницька церква не мала дзвіниці. Її вінчав «вісімик» (великий купол), висота якого сягала 16-18 м. Історик-краєзнавець Г.П. Бахталовський називає дату зведення дзвіниці. Це 1873 рік. Її висота – 16 сажнів (32 м). Дзвонів було шість, серед них - стопудовий, який піднесли на дзвіницю трохи пізніше - на початку 1880-х років. На ньому є унікальний напис, фрагмент якого відтворюємо тут: «Вилито цей дзвін Бессарабської області Ізмаїльського повіту в посад Вилків старообрядницькому храму Різдва Пресвяті Богородиці (...) на знак співчуття приєднанню При-дунайського краю ще до великої богохранної російській державі. .».

На початку 1901 р. церкву обнесли литою ажурною огорожею. У 1962 р. розпорядженням офіційної державної влади церкву було закрито. Остання служба у храмі відбулася 26 вересня цього року.

Спочатку приміщення було віддано під склад РибКООПу, потім до нього прибудували невеликий дитячий шаховий клуб, потім на прицерковній території намагалися організувати дитячий майданчик та завезли гойдалку. Але церковне подвір'я раптом втратило зелений газон, висохли дерева, відчуття занедбаності стало домінуючим. У приміщеннях знайшли притулок дивні, переважно п'яні, особистості. Зрештою, сталася пожежа - основна частина церковної споруди згоріла в лютому 1980 року.

З початком Перебудови войовничий атеїзм почав здавати позиції, і 1990 року ініціативна група парафіян під керівництвом Семена Денисовича Власенко звернулася до міської ради з проханням про дозвіл на відновлення Різдвяної церкви. Дозвіл було отримано. Більшість коштів, зібраних на відновлення храму Різдва Пресвятої Богородиці, склали приватні добровільні пожертвування; грошима та матеріалами допомагали місцеві підприємства, не залишилися осторонь місцева та районна адміністрації.

Офіційним консультантом із будівництва був Київський інститут містобудування. Облік та контроль коштів вівся обраними особами. Працювали «всім світом» і з великим ентузіазмом. Своє друге народження церква пережила 12 вересня 1993 року. На її відкритті були присутні Митрополит Московський та всієї Русі Олімпій, єпископ Київський та Вінницький Савватій. протоієреї Ізмаїльський о. Іван, Новгородський о. Леонід, шість ієреїв, і серед них – о. Олексій (тимчасовий настоятель Різдвяної церкви), о. Меркурій, настоятель церкви Миколи-Чудотворця. Всеношною 21 вересня 1993 року розпочато постійне служіння в храмі.

Церковні Облікові книги зберігають і такі відомості. З моменту її зведення і до сьогодні цю церкву очолювали о. Тимофій (Васильєв), о. Порфирій (Гончаров) та його син о. Григорій, о. Леонтій, о. Юхим, протоієрей о. Іоанн, протоієрей о. Максим, протоієрей о. Мойсей. 21 жовтня 1995 року тут був присвячений настоятелю молодий диякон о. Сергій, який служить у храмі Різдва Пресвятої Богородиці протоіреєм і зараз.